Консультации
Щодо порядку оплати часу простою, що відбувся не з вини працівника
Миенко Вячеслав Константинович
Дата: 2006 рік
Запит: Щодо порядку оплати часу простою, що відбувся не з вини працівника.
Відповідно до статті 34 Кодексу законів про працю (надалі - КЗпП) "простій - це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами".
У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.
У разі залишення працівника на тій же роботі порядок оплати часу простою визначається відповідно до статті 113 КЗпП, а саме:
"Час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб.
За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
Час простою з вини працівника не оплачується.
На період освоєння нового виробництва (продукції) власник або уповноважений ним орган може провадити робітникам доплату до попереднього середнього заробітку на строк не більш як шість місяців".
Таким чином, вважаємо, що оплата часу простою мала проводитися на рівні не нижчому від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду.