Публикации
Штрафні санкції за порушення господарських договорів
Опубліковано: Журнал "Підприємництво, господарство і право" - 2006. - №7. - С. 83-87.
Однією з форм (мір) відповідальності за порушення господарського договору є штрафні санкції, які покладаються на контрагента за невиконання чи неналежне виконання взятого на себе зобов’язання. Застосування такої форми відповідальності в господарських відносинах набуло значного поширення, оскільки, як зазначив В.В. Вітрянський, вона є зручним засобом спрощеної компенсації втрат кредитора, які викликані невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов’язань [1, с.483].
Дослідженням питань відшкодування штрафних санкцій займались такі відомі вчені, як О.С. Іоффе, В.В. Вітрянський, О.О. Отраднова, Н.О. Саніахметова, В.В. Луць та інші.
Метою цієї статті є аналіз особливостей відшкодування штрафних санкцій за порушення господарських договорів, дослідження співвідношення стягнення штрафних санкцій та збитків, а також підстави зменшення передбаченого розміру штрафних санкцій, оскільки ці питання не були достатньо дослідженими в світлі новітнього законодавства.
Відповідно до ст.230 Господарського кодексу (ГК) України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
В науковій літературі зазначається, що стосовно правової природи неустойки серед дослідників немає єдиної точки зору, хоча їх більшість все-таки дотримується думки про подвійну правову природу неустойки, яка одночасно є і способом забезпечення виконання зобов’язань, і мірою відповідальності. З моменту підписання сторонами договору, який забезпечується неустойкою, і до моменту порушення зобов’язання неустойка є способом забезпечення виконання зобов’язань. Основне її призначення тут - стимулювати боржника до належного виконання. Після порушення зобов’язання, тобто в разі невиконання неустойкою забезпечувальної функції, вона втрачає своє забезпечувальне значення та перетворюється у міру відповідальності. Стягнення неустойки стає тим додатковим невигідним наслідком, який покладається на несправного боржника. Водночас з позицій загальної теорії цивільного права неустойка в цьому разі є способом захисту порушеного права [2, с.8-9].
Слід звернути увагу на спосіб зазначення у ст.230 ГК України грошової суми - неустойка, штраф, пеня. Таке зазначення не дозволяє зробити висновок про їх співвідношення. Зустрічається думка, що це є трьома окремими видами штрафних санкцій [3, с.473]. Проте О.О. Отраднова справедливо зазначила, що власне неустойка як форма неустойки не має самостійного значення та при застосуванні у законах або договорах підпадає під ознаки інших форм неустойки (штрафу або пені) [2, с.14].
У Цивільному кодексі (ЦК) України більш деталізовано поняття неустойки, штрафу та пені. Так, у ст.549 зазначається, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. З цього випливає, що у ЦК України штраф та пеня розглядаються як види неустойки; із формулювання ГК України такого висновку зробити не можна. Враховуючи те, що неустойка (штраф, пеня) є одним із видів забезпечення виконання зобов’язання, а ст.199 ГК України, яка регулює забезпечення виконання господарських зобов’язань, вказує, що до відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України, вважаємо, що формулювання, яке використовується у ГК України, є не зовсім вдалим, оскільки відповідно до наведеного положення термінологія, яка використовується для позначення цих понять, має бути уніфікована. Тому, на нашу думку, в ст.230 слова “неустойка, штраф, пеня” мають бути замінені на “неустойка (штраф, пеня)”.
В літературі відмічається, що ознаки, якими законодавець визначив штраф та пеню, є імперативними, і сторони не мають права їх змінювати. При цьому поза увагою залишились неустойки, що визначаються у твердій сумі або у кратному розмірі до суми невиконаного чи неналежно виконаного зобов’язання; триваючі неустойки за прострочення виконання негрошового зобов’язання; неустойки, що нараховуються не за кожен день, а за кожний тиждень, місяць прострочення тощо. Це не означає, що сторони договірних відносин не вправі забезпечувати свої зобов’язання подібними неустойками. Однак при цьому для запобігання невідповідності положень договору нормам закону слід відмовитися від використання термінів “штраф” та “пеня” [4, с.54].
Дещо специфічним є регулювання розміру штрафних санкцій за порушення грошових зобов’язань. Ч.6 ст.231 ГК України передбачає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Тобто за період прострочення виконання грошового зобов’язання особа повинна сплатити пеню за кожен день прострочки в розмірі, який дорівнює розміру облікової ставки Національного банку України. Крім того, пеня нараховується за увесь час прострочення, тобто з моменту, коли зобов’язання мало бути виконаним і до моменту його фактичного виконання. Проте слід мати на увазі, що Законом України від 22 листопада 1996 р. “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” граничний розмір пені, який сплачує платник за прострочку платежу, не може бути встановлений домовленістю сторін більшим від подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З наведеного слід звернути увагу на два моменти. По-перше, цим законом встановлюється обмеження розміру пені за грошовими зобов’язаннями подвійним розміром облікової ставки Національного банку України. Як зазначив В.В. Вітрянський, у багатьох договорах встановлюються неустойки, які в багато разів перевищують всі розумні межі, наприклад, 5-10 відсотків від суми заборгованості за кожен день затримки оплати товарів, робіт або послуг (1800-3600 відсотків річних) [1, с.673]. Встановлення обмеження пені, яка нараховується на грошове зобов’язання, вважаємо позитивним досягненням. Проте не слід забувати, що, як зазначалось вище, нерозумно високий розмір пені може встановлюватися також за невиконання інших, негрошових, зобов’язань. На даний час ситуація склалась таким чином, що законодавство обмежує лише розмір пені за грошовими зобов’язаннями, залишивши поза увагою інші види зобов’язань. Тому може виникнути ситуація, коли сторони договору будуть нести різну відповідальність: сторона, обов’язком якої є сплата грошей, обмежена у відповідальності; сторона, яка, наприклад, продає товари, за прострочку виконання буде нести нерозумно велику встановлену договором відповідальність (така ситуація фактично передбачена в Законі України “Про державний матеріальний резерв”, за ст.14 якого за прострочення поставки постачальник сплачує неустойку в розмірі 50 відсотків вартості недопоставлених матеріальних цінностей; одержувач же продукції сплачує пеню, яка не може перевищувати подвійного розміру облікової ставки Національного банку України). Виникнення даної ситуації, на нашу думку, суперечить принципу справедливості та розумності, який передбачений в ст.3 ЦК України і має поширюватися на всі майнові відносини. Тому вважаємо за потрібне ввести в законодавстві поряд з обмеженням розміру пені за грошовими зобов’язаннями також аналогічне обмеження за іншими зобов’язаннями.
Другий важливий момент стосується того, що в ст.1 названого Закону зазначається, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню. Аналогічно ч.6 ст.231 ГК України передбачає також тільки пеню. Питання про можливість стягнення власне штрафу за грошовими зобов’язаннями в господарських відносинах залишилося поза увагою законодавця.
Важливою особливістю правового регулювання господарських відносин є порядок відшкодування збитків та неустойки. За загальним правилом ст.232 ГК України, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов’язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Таким чином, законодавець закріпив застосування залікової неустойки у випадку, якщо інше не встановлено законом або договором. Проте в той же час передбачається, що законом або за згодою сторін може бути передбачено інший підхід до цього питання, коли буде використовуватись:
- виключна неустойка, при якій дозволяється стягнення тільки штрафних санкцій;
- штрафна неустойка, коли збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції;
- альтернативна неустойка, при якій за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.
О.О. Отраднова зазначала, що визначення в законодавстві чотирьох видів неустойки виходячи з її співвідношення зі збитками є більше даниною традиції і не має юридичного значення на сучасному етапі. Альтернативна та виключна неустойка рідко зустрічаються у договірній практиці, оскільки мету застосування даних видів неустойки можна досягти і за допомогою залікової неустойки [2, с.16]. Хоча думка О.О. Отраднової має певний сенс, проте вважаємо, що альтернативна та виключна неустойка мають свою специфіку (виключна передбачає тільки стягнення неустойки; альтернативна також передбачає стягнення тільки одного виду санкції, але кредитор при цьому має право вибрати ту з них, яка для нього є більш вигідною), що і справедливо обумовило їх передбачення в законодавстві.
У ЦК України міститься інший підхід до загального правила про співвідношення неустойки та збитків. Так, за ст.550 право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання; за ст.624 якщо за порушення зобов’язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі незалежно від відшкодування збитків. В останній статті також вказується на можливість вибору сторонами договору залікової, виключної або альтернативної неустойки.
Як вказувалось ще в дореволюційній цивілістичній науці, хоча точне виконання обов’язку, який лежить на боржникові, має досить істотне значення не тільки для зацікавлених в тому осіб, а й для всього суспільства, але прагнути цього за допомогою штрафів, які призначаються за приватними угодами на розсуд сторін і при тому таких, що поступають на користь приватних осіб, є не зовсім доцільним. Штраф в цьому випадку виконує функцію покарання, яке покладається на боржника, і збагачує лише кредитора, який отримує штраф на свою користь навіть тоді, коли він не поніс ніяких збитків. При штрафній неустойці кредитор не тільки отримує цей штраф, а й стягує збитки, - відповідно, отримує подвійну нагороду. Якщо неможливо боротися проти подібного суміщення в тому випадку, коли сторони самі його встановлюють, то допускати його в силу закону протирічило б природному відчуттю справедливості і звичайному намірові сторін [1, с.664-665]. Як справедливо вказував О.С. Іоффе, будучи мірою, особливо обтяжливою для порушника, штрафна неустойка використовується для боротьби з найбільш злісними порушеннями зобов’язань [6, с.208].
Як зазначив В.В. Луць, запровадження в цивільному праві як загальної штрафної неустойки свідчить про посилення майнової відповідальності сторін за порушення зобов’язання, оскільки за одне порушення застосовуються дві різні форми відповідальності [4, с.147]. Дійсно, покладення на боржника такої відповідальності стимулює його до належного виконання договору. Проте ми вважаємо, що закріплена норма не зовсім відповідає потребам цивільного обороту, оскільки ставить боржника в дуже невигідне становище, а кредитор отримує не лише відшкодування збитків, а й неустойку. Звичайно, встановлення такого великого тягаря для боржника є можливим, проте він повинен свідомо на нього погодитись; встановлення загального правила про штрафну неустойку не означає, що сторони (особливо цивільно-правового договору) завжди знають про обсяг своєї відповідальності. Як зазначила Н.Ю. Рассказова, встановлення загального правила про залікову неустойку найбільше відповідає цивільно-правовому принципу відновлення положення, що існувало до порушення права [7, с.692], оскільки значна частина цивільних відносин не спрямована на отримання прибутку. В господарських відносинах, навпаки, значна частина здійснюється саме з цією метою, проте в ст.232 ГК України зазначено загальне правило про залікову неустойку. Виходить ситуація, коли у відносинах, які у більшості не спрямовуються на отримання прибутку, неустойка є штрафною і кредитор отримує дохід понад збитки, а у відносинах, що по суті мають комерційну мету, кредитор отримує лише компенсацію збитків. На наш погляд, така ситуація не зовсім відповідає потребам суспільства і має бути змінена.
Одним з способів пом’якшення відповідальності за цивільно-правовим договором є передбачена ч.3 ст.551 ЦК України можливість зменшення розміру неустойки за рішенням суду. Проте таке зменшення відповідно до цієї статті може відбутися за наявності однієї з двох підстав: якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків або за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Чіткий перелік обставин, що мають істотне значення в ЦК України відсутній. Як зазначає О.О. Отраднова, це питання вирішується на підставі аналізу конкретної ситуації [4, с.57].
Можливість зменшення розміру неустойки передбачений також ГК України. Відповідно до ст.233 у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги:
- ступінь виконання зобов’язання. Зменшення розміру штрафних санкцій має бути мінімальним, якщо боржник не починав виконання своєї частини зобов’язання [8, с.377];
- майновий стан сторін, які беруть участь в зобов’язанні;
- не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. В літературі зазначається, що такою підставою може бути відсутність негативних наслідків у потерпілої сторони від прострочення виконання зобов’язання [8, с.378].
В ч.2 цієї статті передбачено ще одну підставу для зменшення відповідальності: якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. В даній нормі під “іншими учасниками господарських відносин” слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідношенні між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов’язані з кредитором договірними відносинами. Якщо порушення зобов’язання боржником не потягнуло за собою відшкодування збитків кредитора перед цією третьою особою, то боржник сплачує відповідно менші збитки кредиторові; крім того, він може клопотати перед судом про зменшення також штрафних санкцій.
Дещо інший підхід щодо зменшення пені міститься в Роз’ясненні Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань” від 29 квітня 1994 р. №02-5/293. Як зазначається в п.2.4. цього Роз’яснення, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила договір, суд повинен об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов’язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов’язання, незначності прострочення у виконанні зобов’язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
С.О. Саніахметова справедливо зазначає, що наведені випадки не є підставою для повного звільнення від штрафних санкцій, тому за зазначеними в статті обставинами неможливе винесення судом рішення про звільнення від сплати штрафних санкцій [3, с.478].
У науковій літературі вказується на певну нелогічність положення, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір заподіяних кредитору збитків, оскільки характерною і привабливою рисою стягнення неустойки як міри відповідальності є те, що вимагаючи стягнення неустойки з контрагента, який порушив зобов’язання та не сплатив неустойку добровільно, кредитору не треба доводити ані розмір, ані сам факт виникнення збитків. А у зазначеному випадку, хоча первісний обов’язок доводити той факт, що розмір стягуваної неустойки є надмірно великий у порівнянні зі збитками кредитора, покладається на боржника, кредитору для можливості наведення заперечень також треба підрахувати суму дійсно наведених збитків. На думку О.О. Отраднової, підставою для зменшення розміру неустойки судом повинна бути явна неспіврозмірність розміру неустойки наслідкам порушення зобов’язання, під якою слід розуміти ступінь виконання зобов’язання боржником, причини невиконання та заходи, вжиті боржником для належного виконання; часткова сплата неустойки в добровільному порядку; форма вини боржника та інші обставини, що заслуговують на увагу [2, с.16-17]. На наш погляд, дане бачення вирішення проблеми є вартим уваги.
Наступну підставу зменшення розміру відповідальності передбачено ст.219 ГК України, згідно з якою, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов’язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності. На відміну від раніше наведених положень ця стаття передбачає не тільки можливість зменшення відповідальності, а й повного звільнення від неї. Крім того, ця стаття носить загальний характер і поширюється як на зменшення розміру штрафних санкцій, так і на відшкодування збитків.
Аналогічне положення щодо зменшення розміру відповідальності міститься також в Принципах УНІДРУА. За ст.7.4.7, якщо шкода завдана частково в результаті дій або упущень потерпілої сторони або іншої події, у відношенні до якої вона несе ризик, розмір збитків, які відшкодовуються, має бути зменшений в тій мірі, в якій ці фактори сприяли виникненню шкоди з урахуванням поведінки кожної сторони. Події, у відношенні до яких потерпіла сторона несе ризик, між іншим, можуть зводитись до дій чи бездіяльності осіб, за яких сторона несе відповідальність, наприклад, її працівників або представників (агентів) [9, с.228].
В ч.6 ст.232 ГК України міститься ще одне положення, яке стосується обмеження відповідальності. За цією нормою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Як зазначив О.С. Іоффе, неустойка являє собою оперативний засіб боротьби за неналежне виконання зобов’язання, яким можна скористатись відразу, як тільки було здійснено правопорушення, не чекаючи настання негативних наслідків, які ним викликані [6, с.211]. Саме через “оперативність” неустойки як засобу боротьби з порушенням договору в ст.258 ЦК України було встановлено скорочений строк позовної давності в один рік для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За ст.261 перебіг строку позовної давності за зобов’язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання; за зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання (якщо при цьому боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку).
Підсумовуючи вищевикладене, вважаємо, що регулювання особливостей виконання господарських договорів після прийняття ГК України перейшло на якісно новий рівень. Поширена думка про невідповідність ГК України основним принципам і положенням ЦК України, на наш погляд, є не зовсім вірною, оскільки в самому ЦК України передбачається, що в законодавстві може бути встановлено особливості регулювання господарських відносин.
Негативним в регулюванні штрафних санкцій у господарських відносинах є відсутність встановлення межі таких санкцій для негрошових зобов’язань, оскільки це обумовлює різне становище контрагентів господарського договору, що не завжди є виправданим. Крім того, на наш погляд, потрібно систематизувати підходи до співвідношення неустойки і збитків в господарському та цивільному праві.
Список використаних джерел
1. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения: Издание 2-е, завод 6-й (стереотипный). - М.: «Статут», 2003. - 848 с.
2. Отраднова О.О. Неустойка в цивільному праві. Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка - К., 2002. - 20 с.
3. Господарський кодекс України: Коментар / За заг. ред. Н.О. Саніахметової - Х.: ТОВ “Одіссей”, 2004. - 848 с.
4. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2-х т. / За відповід. ред. О.В. Дзери (кер. авт. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - Т. ІІ. - 1088 с.
5. Терьохін С. Відповідальність за порушення комерційних контрактів / Підприємництво, господарство і право. - 2004. - №7. - С.28-30.
6. Иоффе О.С. Избранные труды: В 4-х т. Т. ІІІ. Обязательственное право. - СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. - 837 с.
7. Гражданское право: Учеб.: В 3-х т. Т. 1. - 6-е изд., перераб. и доп. / Е.Ю.Валявина, И.В.Елисеев и др.; Отв. ред. А.П.Сергеев, Ю.К.Толстой. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. - 776 с.
8. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г.Л. Знаменський, В.В. Хахулін, В.С. Щербина та ін.; За заг. ред. В.К. Мамутова. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 688 с.
9. Принципы международных коммерческих договоров / Пер. А.С. Комарова - М.: Междунар. отношения, 2003. - 288 с.